I bambini sono sempre in continuo cambiamento, e questo aspetto è la causa della difficoltà dell'adulto di comprendere l'Infanzia individuandone le caratteristiche essenziali. Noi adulti sbagliamo quando vediamo il bambino come un piccolo adulto o, al contrario, come un essere indifeso e passivo. Il bambino ha tutte le potenzialità di un adulto ma "concentrate" ed in via di sviluppo, ovvero sempre soggette a cambiamento. Il bambino non è nè grande nè piccolo, è un organismo relativaente autonomo e completo nella sua unicità.
La caratteristica principale dell'infanzia è la crescita continua: ad ogni età corrisponde una serie di acquisizioni che rendono il bambino sempre diverso ne tempo e nello spazio. Detto in altre parole: un neonato di 2 mesi non ha certamente le capacità di un bambino di 2 anni, ma "vede", "sente", "si relaziona" allo stesso modo del bambino di 2 anni ma con capacità psicofisiche diverse. Capacità che vanno comprese da fase a fase: non c'è un'età più importante di un'altra, sono tutte dimensioni critiche nel loro avvenire, anche se lo sviluppo di ogni Funzione si lega all'attraversamento di determinate esperienze e tempi di maturazioni critici.
Inoltre, fin dalla nascita, ciascun bambino, ciascun organismo, sviluppa ognuna delle proprie competenze con ritmi e tempi diversi.
Il bambino, quindi, vede e seleziona gli eventi intorno a lui in modo diverso a seconda dell'età che sta attraversando.
La suddivisione delle Funzioni in macroaree è utile per lo studio del bambino, ma nella realtà fenomenica tutte le competenze sono saldamente intrecciate tra loro, dimodochè non è possibile "separarle". Le competenze acquisite in un'area influenzano le altre aree, secondo processi e modalità che sono oggetto di studio e conoscenza scientifica decennale da parte della Psicoterapia Funzionale. Volendo operare una semplificazione su queste interazioni, possiamo dire che la lacuna in un'area apporta una conseguenza specifica sulle altre aree, così come l'ipersviluppo in un'area, provoca conseguenze sulle altre.
L'obiettivo dello sviluppo: mantenere il ritmo naturale che il bambino mostra fin dalla nascita: i blocchi maturativi, infatti, dipendono da Esperienze non adeguate che non favoriscono la complessificazione del sistema-bambino ma lo minacciano verso una riduzione delle sue "competenze".
--------------------------------------------------------------------------------
TRADUZIONE IN UCRAINO - український переклад a cura di Daria Hrinchenko - за редакцією Дарія Грінченко
Діти завжди змінюються, і цей аспект є причиною труднощів дорослої людини зрозуміти дитинство, визначивши його істотні характеристики. Ми, дорослі, помиляємося, коли бачимо дитину як маленького дорослого або, навпаки, безпорадну і пасивну істоту. Дитина має весь потенціал дорослого, але «сконцентрований», і який паралельно розвивається, тобто завжди схильний до змін. Дитина не є ні великою, ні маленькою, вона є автономним і повним відносним організмом за своєю унікальністю.
Головною особливістю дитинства є безперервне зростання: в кожному віці відповідає ряд придбань, які роблять дитину завжди різною в часі і просторі. Іншими словами: 2-місячний малюк точно не володіє здібностями 2-річної дитини, але «бачить», «відчуває», «пов'язаний» так само, як і 2-річна дитина, але з різними психофізичними здібностями. Навички, які необхідно розуміти від фази до фази: немає віку, важливішого за інший, всі вони є критичними вимірами в своєму майбутньому, навіть якщо розвиток кожної функції пов'язаний з перетином певних переживань і часів критичного дозрівання.
Крім того, з народження кожна дитина, кожен організм, розвиває кожну свою навичку з різними ритмами і часом.
Таким чином, дитина бачить і вибирає події навколо себе по-різному в залежності від віку, який вона переживає.
Поділ функцій на макрозони корисний для вивчення дитини, але в феноменальній реальності всі навички міцно переплітаються між собою, так що не можна їх «відокремлювати». Навички, отримані в одній області, впливають на інші області, відповідно до процесів і методів, які є предметом вивчення і десятирічних наукових знань функціональної психотерапії. Бажаючи спростити ці взаємодії, можна сказати, що розрив в одній області приносить конкретний наслідок на інших ділянках, а також надмірний розвиток в одній області, викликає наслідки для інших.
Мета розвитку: підтримувати природний ритм, який дитина проявляє з народження: блоки дозрівання, по суті, залежать від неадекватних переживань, які не сприяють ускладненню дитячої системи, але загрожують їй в бік зниження її «навичок».
